ЦитироватьТе, про що намагаюсь сказати я, виходить із центральної Америки
мені взагалі багато чого не відомо.
Але, на приклад, у доколумбовій Піденній Америці золото не несло економічної складової. Там взагалі бло багато що не так.
Дивлячись на артефакти у Перу, Болівії та Мексиці сучасній людині практично завжди важко зрозуміти як і навіщо було таке будувати.
Для романтиків можу вигадати історію про те, що працивілізація Мезоамерики, маючи мету у корені відміну від нашої, спромоглась піти у інші світи, а те що залишилось тут від неї вже і побачили іспанці. Але все було не зовсім так
Для практиків більш цікавий досвід тих, хто використав навалу із Старого світу як тренінг з виживання. Тренінг жорстокий - не витримав - загинув. Ці люди зосередились на собі - їх метою стала абсолютна влада над самим собою. Ця влада мала одну мету - безсмертя. І це не те "безсмертя душі" що пропонують релігії, це дійсно "життя без біологічної смерті". І досягли успіху.
Повертаючись до наших реалій, хочу сказати що головна причина кризи є кризою мети однієї людини. Саме цікаве те, що людство, на відміну від людини, своєї мети досягає у будь якому разі - безсмертя виду практично гарантоване. Чисельність людей може зменшитися у тисячі разів, але все буде повторюватися знову і знову ("сверхрегенератор" у averin ).
Для однієї людиною все інакше - смерть це той факт, у істинності якого у нас нема сумнівів. Це той тягар, який давить на плечі, стискає серце і затьмарює розум кожної людини. Ми змушені шукати розради. Самий простий спосіб це народити дітей і вихованням зробити з них себе щоб в них жити далі. На це і орієнтується людство. Так людство і виживає і йому нема діла до окремої людини, але воно робить все, щоб окремій людині було як о мого більше діла до людства. Звідси всі ідеї на кшталт "я загину, але моє діло житиме", "без суспільства я ні як", "залишити слід у історії" і таке інше. Маленьке пояснення - "людство" не є сутністю, це те, що на відміну від індивідуального, однакове у кожного з нас. Це однакове має назву базальні комплекси. Їх усього три - страх смерті, почуття власної важливості (ПВВ) і жалість до себе. Страх смерті ми отримуємо як досвід під час пологів, ПВВ та жалість ми вирощуємо у собі з 2-х до 6-ти років від народження і далі користуємося ним усе життя, бо без них у суспільстві не вижити.
У контексті теми про ці комплекси допустимо сказати так - страх смерті примушує нас розмножуватись, ПВВ виконує роль природного відбору (а як ви хотіли - слабий не повинен жити і розмножуватись), а жалість до себе виконує роль анестезії, яка разом із болем неминучої смерті і травм від соціальних взаємодій знімає відповідальність за СВОЇ дії перед САМИМ СОБОЮ. Це так, дуже коротенько, що б показати відмінності у персональній меті і результаті реалізації цієї мети.
Тобто вибір є і свій вибір треба робити самому, бо людство свій вибір вже зробило.